13 жовтня 2026 року в межах програми Skills4Recovery «Bridging Skills for Social Services» відбулася зустріч, під час якої обговорювали підготовку Дорожньої карти розвитку кадрового потенціалу сектору соціальних послуг України на 2026–2030 роки. На заході Тамара Борисова, координаторка Коаліції надавачів соціальних послуг, представила результати опитування організацій громадянського суспільства щодо кадрових потреб, підготовки працівників і професійного навчання.
Зустріч відбулася у змішаному форматі: одні учасники були присутні особисто, інші долучилися онлайн. Вона стала частиною обговорення того, як залучити підготовлених фахівців у сферу соціальних послуг і створити умови для їхнього розвитку та роботи в цій галузі.
Від кадрових потреб — до системних рішень
Учасники зустрічі обговорили проєкт Дорожньої карти, розвиток системи кваліфікацій в Україні та можливості співпраці між закладами освіти та надавачами соціальних послуг.
Вікторія Галайдюк, заступниця голови правління ГО «Ліга соціальних працівників», привітала учасників і підкреслила, що потрібно й надалі вести секторальний діалог, щоб створити практичну дорожню карту кадрового розвитку.
Василь Федюк, член Національного агентства кваліфікацій, порушив питання про збільшення кількості кваліфікаційних центрів у зв’язку з розвитком Національної системи кваліфікацій.
Ірина Терюханова, експертка Skills4Recovery, представила Дорожню карту розвитку кадрової спроможності сектору соціальних послуг України на 2026–2030 роки. Цей документ має бути основою спільних дій у підготовці кадрів, професійному навчанні та розвитку людського капіталу.
Виділили співпрацю між закладами освіти та надавачами соціальних послуг. Тамара Борисова з Коаліції надавачів соціальних послуг і Вікторія Галайдюк з ГО «Ліга соціальних працівників» розповіли про досвід співпраці закладів освіти з практичним сектором.
Що показало опитування Коаліції
Тамара Борисова під час презентації результатів опитування говорила про три теми: як організації шукають працівників, яку освіту мають їхні команди та хто відповідає за професійне навчання персоналу.
У дослідженні взяли участь 20 організацій громадянського суспільства, які працюють щонайменше в 7 областях України та Києві. Серед них є ті, хто надає послуги з догляду вдома, паліативної допомоги, підтримки дітей з інвалідністю та інші соціальні послуги. Вибірка не охоплює всієї сфери, але результати показують важливі тенденції серед цих організацій.
Переважно працівників шукають через особисті знайомства. Тринадцять із двадцяти організацій запрошують кандидатів за рекомендаціями, через знайомих або колишніх волонтерів. Одинадцять розміщують вакансії, шість звертаються до центрів зайнятості. Лише одна організація згадала навчальні заклади як канал пошуку працівників.
Профільна освіта потрібна, але її бракує. Чотирнадцять організацій вважають її важливою, але в командах зазвичай працюють педагоги, психологи, логопеди та вихователі. П’ять організацій повідомили, що їхні працівники отримують освіту за спеціальністю «Соціальна робота» вже під час роботи.
Професійне навчання часто ґрунтується на проєктній підтримці. Дванадцять організацій залучають до навчання міжнародних партнерів і донорів. Ще шість працюють із закладами освіти. Деякі учасники опитування зазначили, що супервізія та наставництво мають велике значення.
Дев’ять організацій також вказали, які посади їм найважче закрити. Це соціальні працівники, працівники з догляду вдома, санітари та фізичні терапевти.
Результати показали, що між потребами роботодавців і системою підготовки кадрів існує розрив. Організації шукають працівників, заклади освіти випускають спеціалістів, але зараз не вистачає робочих механізмів, щоб випускники переходили від навчання до працевлаштування.
Детальніше про результати опитування — у публікації «Кадрове забезпечення соціальної сфери: результати опитування Коаліції надавачів соціальних послуг».
Які рішення пропонує Коаліція
На основі результатів опитування Коаліція надавачів соціальних послуг окреслила кілька напрямів, які варто врахувати під час доопрацювання Дорожньої карти:
- Зміцнити співпрацю між освітою та роботодавцями. Налагоджувати партнерства між навчальними закладами, територіальними центрами, відділами соціальної допомоги та недержавними організаціями.
- Зробити так, щоб практика вела до професії. Дати студентам більше можливостей для оплачуваної практики, наставництва та працевлаштування.
- Підлаштувати підготовку до реальних вимог до посад. Оновити освітні програми з урахуванням професійних стандартів і потреб соціальної сфери.
- Підтримувати постійний професійний розвиток. Розширювати можливості для навчання, супервізії та наставництва, не обмежуючи їх лише фінансуванням проєктів.
- Створити комфортні умови для роботи працівників. Домовитися про оплату праці та вартість соціальних послуг. Забезпечити стабільну зайнятість і можливість просування по службі.
Вячеслав Козак, член правління нашої Коаліції та президент Мережі батьківських організацій, бачить цю проблему з двох боків, і як представник батьківської спільноти, і як надавач соціальних послуг.
Для багатьох родин молодих людей з інвалідністю, особливо з порушеннями інтелектуального розвитку та розладами аутичного спектру, вісімнадцятиріччя означає кінець підтримки. Спільне дослідження КМІС, проєкту DECIDE та ГС «Мережа батьківських організацій» «Майбутнє після школи» показало, що профорієнтація для цієї молоді тримається на ентузіастах, а системного маршруту від школи до роботи в громадах немає. Я переконаний, що це можна змінити. Профорієнтація має починатися ще в школі і бути практичною. Підліткам потрібні професійні проби, екскурсії на справжні робочі місця, знайомство з людьми, які вже працюють, а також інформація у форматі, легкому для читання і розуміння. Кожному потрібен індивідуальний план переходу, який спільно складають школа, ІРЦ, центр зайнятості, родина і сама молода людина. Заклади професійної освіти мають отримати асистентів, підготовлених викладачів і можливість давати часткову професійну кваліфікацію тим, кому потрібен вищий рівень підтримки. Окремо потрібна системна підготовка тьюторів і фахівців із супроводу, які будуть поруч з молодою людиною від вибору професії до перших місяців на роботі.
Ключову роль тут може відіграти підтримане працевлаштування. Ця соціальна послуга вже передбачена державним стандартом і в документах називається «супровід під час працевлаштування та на робочому місці». Але в багатьох громадах її досі не надають, а часто про неї просто не знають. Потрібна вона не лише молодій людині, а й роботодавцю. Фахівець із супроводу допомагає підібрати посаду під можливості людини, адаптувати робочий процес, підготувати колектив і розв’язати перші труднощі. Так зникає головний страх «а раптом не впораємося».
Водночас бізнесу потрібна зрозуміла підтримка від держави та громад. Йдеться про компенсації на облаштування робочих місць, які не тонуть у звітності, роз’яснення нового державного стандарту облаштування робочих місць для людей з інвалідністю, юридичні консультації, навчання для керівників і наставників та публічне визнання компаній, які вже наважилися. Роботодавці з таким досвідом кажуть, що працівників з інвалідністю цінують за мотивацію й відповідальність, а для успішної роботи найчастіше достатньо скороченого графіка, тихішого місця і наставника поруч. Коли підтримку отримують і молода людина, і роботодавець, працевлаштування перестає бути винятком.
Під час завершального обговорення учасники обговорили доопрацювання Дорожньої карти та домовилися про подальші кроки.
Коаліція хоче, щоб майбутні рішення враховували досвід організацій, які самі надають соціальні послуги. Вона також бачить, що співпраця освіти з практичним сектором має стати постійною складовою кадрової політики.
Кадрова спроможність соціальної сфери — це кількість підготовлених фахівців, можливість залучати їх до роботи, забезпечувати професійну підтримку та створювати умови, щоб вони залишалися в професії.